Володимир Панченко 02.02.2023

Кінець січня 1648 року це був справді переломний момент і в історії Національно-визвольної війни середини XVII століття, і в історії українського козацтва загалом, і, нарешті, – в історії України в цілому.

Саме ці зимові дні поклали край сумній добі «межигетьманства» – доби, коли польська магнатерія, встановивши після поразки повстання під проводом гетьмана Якова Остряниці повний контроль над бунтівним козацтвом, пишалась і тішилась своїм принесеним на вістрях шабель і списів «золотим спокоєм». Саме тоді, всупереч королівській забороні, що діяла вже майже десятиліття, гетьманом Війська Запорозького було обрано колишнього чигиринського сотника Зиновія-Богдана Хмельницького.

Які ж події передували цьому обранню? Усі ми насамперед згадаємо кривду, завдану Богданові Хмельницькому – кривавий «наїзд» чигиринського підстарости Даніеля Чаплинського на маєток Хмельницьких, хутір Суботів. «Розгніваний і розжалений, втративши все, постановив Хмельницький підняти повстання», – наголошував з цього приводу Михайло Грушевський. Наприкінці січня 1648 року Богдан і його син Тиміш прибули на Запорозьку Січ, де розпочали серед козацтва повстанчу агітацію. Так, уже 24 січня під контролем Хмельницького та його однодумців перебували запорозькі човни та обоз, а 25 січня – укріплення. Найближчими днями після цього колишнього сотника офіційно обрали гетьманом Війська Запорозького; тоді ж до його прибічників, крім запорожців-«низовиків», долучилась і значна кількість реєстрового козацтва.

Отримавши гетьманську булаву, Богдан Хмельницький відразу зосередився на підготовці до нового повстання. Від імені нового «батька козацького» було видано низку універсалів з закликами як до козаків-реєстровців, так і до всього українського народу вступати до Війська Запорозького. На території самої Січі було налагоджено виробництво пороху, а також організовано масову закупівлю зброї та боєприпасів. Нарешті, вже в лютому-березні 1648 року було зроблено перший крок до утворення своєрідної міждержавної коаліції на підтримку повсталої України (проблема зміцнення такої коаліції залишалася одним з найголовніших питань політики Богдана Хмельницького впродовж усього його гетьманування): проведено переговори з Османською імперією та її васалом – Кримським ханством, які завершились підписанням у Бахчисараї угоди між гетьманом і кримським ханом Іслам-Гіреєм про спільні воєнні дії проти Речі Посполитої.

І вже травень 1648 року вписав в історії українського козацтва низку сторінок невмирущої слави. Перемоги в Жовтоводській і Корсунській битвах не тільки відкрили козакам дорогу до дальшої боротьби за волю, а й пробудили до цієї боротьби якнайширші верстви народу. Недарма пізніше козацький літописець Самовидець – генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський – зазначав: «Так усе, що живе, піднялося в козацтво, аж заледве знайти було в якому селі такого чоловіка, щоб не міг або сам, або син його до війська йти… а якщо сам нездужав, то слугу-парубка посилав, а коли кілька їх було, всі йшли з двору».

Нині, коли наша держава перегортає чергову героїчну сторінку боротьби за свою волю та незалежність, ці події майже чотиривікової давнини стають для нашого покоління справжнім прикладом патріотизму. І тому нам і зараз варто повторити вслід за іншим невмирущим сином України – Григорієм Сковородою, трьохсотліття від дня народження якого ми нещодавно відзначили, – його прості й лаконічні віршовані рядки, присвячені легендарному «батькові козацькому»:

«Будь славен вовік, о муже ізбранне,

Вольності отче, герою Богдане!»

Текст підготовлений к.і.н., п.н.с. Панченко В.О.